Criticism, persuasion, relativism: challenging rationality

Тип матеріалу: Стаття
Мова публікації: українська
Випуск: 2019 №6
Сторінки: 96-104
Журнальна рубрикація: Аналітична філософія
Анотація: 

Критицизм в філософії відповідає загальній скептичній науковій настанові про результати дослідження. Останні мають бути отриманими, припущеними, наданими даними і виявляються підтвердженими або спростованими, скептично перепитуються, аналізуються і т.п. Критицизм є досконалим засобом аби уникнути намовляння і релятивізм, проте (як обрані приклади версій філософського критицизму проілюструють, а саме критичні доробки І. Канта, Г. Патнема і Л. Вітгенштайна, особливо в резолюційній інтерпретації його позицій Дж. Конантом) всі три методологічні настанови взаємно корелюються, інколи небезпечним чином. Релятивізм виявляється менш небезпечним, оскільки допускає перформаційне витлумачення: релятивізм є реляційним. Увага до перформаційності релятивізму забезпечує його контекстуальну чинність і відносність.

Abstract: 
Criticism in philosophy goes in accordance with general skeptical scientific attitude toward results of a research. The latter are to be achieved, presupposed, given as data and become to be verified or falsified, questioned by critique, analyzing etc. Criticism is improved mean to avoid persuasion and relativism, but (as selected sample versions of philosophical criticism will illustrate, in particular critical legacy of I. Kant, H. Putnam and L. Wittgenstein, especially via resolute interpretation of his views by J. Conant) all three methodological attitudes are mutually correlated, sometimes even viciously. Relativism appears to be less vicious, because it could be treated as performative: relativism is relative. Attention to performativity of relativism can provide for its contextual validity and relativity.
28
Постійна адреса матеріалу
http://journal.philosophy.ua/node/7956
Як цитувати
Лактіонова Анна (2019). Criticism, persuasion, relativism: challenging rationality . Філософська думка, №6. с. 96-104.
Завантажити: 
References: 

Amesbury, R. (2005). Morality and Social Criticism. The Force of Reasons in Discursive Practice. Hampshire: Palgrave Macmillan.

Baghramian, M. (2004). Relativism. London, New York: Routledge.

Conant, J. (2007). Mild Mono-Wittgensteinianism. In: A. Crary (ed.). Wittgenstein and the Moral Life (pp. 31-142.). London: The MIT Press.

Horwich, P. (2012). Wittgenstein’s Metaphilosophy. Oxford: Clarendon Press.

Kant, I. (1929 [1787]). Critique of Pure Reason, trans. N. Kemp Smith. London: Macmillan.

Kant, I. (1950 [1783]). Prolegomena to any Future Metaphysics, trans. L. White Beck. Indianapolis: Bobbs-Merrill.

Boer, K. de; Sonderegger, R. (eds.) (2012). Conceptions of Critique in Modern and Contemporary Philosophy. Hampshire: Palgrave Macmillan.

Macarthur, D. (2013). Putnam and the Philosophical Appeal to Common Sense. In: M. Baghramian (ed.), Reading Putnam (pp. 127-139). London, New York: Routledge.

O’Neili, O. (2004). Kant. Rationality as Practical Reason. In: A.R. Mele, P. Eawlong (eds.), The Oxford Handbook on Rationality (pp. 93-109). Oxford: Oxford Univwersity Press.

Putnam, H. (2013). Comments on Richard Boyd. In: M. Baghramian (ed.), Reading Putnam (pp. 95-100). London, New York: Routledge.

Wittgenstein, L. (1922). Tractatus Logico-Philosophicus. London: Routledge, Kegan Paul.

Wittgenstein, L. (1951). Philosophical Investigations. Oxford: Basil Blackwell.