У статті розглядається питання про каузальну замкненість фізичної реальності в контексті психофізичного дуалізму через співставлення двох альтернативних дуалістичних поглядів — інтеракціонізму та епіфеноменалізму. Критично обговорюються головні аргументи за каузальну замкненість фізичного (проти інтеракціонізму), сформульовані Девідом Чалмерсом, у результаті чого робиться висновок про їхню недостатність. Застосовно до епіфеноменалізму, розкрито ряд вагомих підстав для визнання цього погляду незадовільним: він є практично неприйнятним, оскільки наша свідома практична діяльність необхідно ґрунтується на припущенні про те, що наші бажання, плани та ідеї можуть впливати на нашу поведінку, яка складається з фізичних подій; з нього випливає, що уся біологічна еволюція та людська історія відбувалися б точно так само за відсутності свідомості; його прибічник не має підстав вважати, що інші люди мають свідомість та що його уявлення про фізичний світ відповідають дійсності. Виходячи з цього робиться висновок, що епіфеноменалізм є самоспростовувальним, і що прибічники дуалізму мають дуже вагомі підстави віддати перевагу інтеракціонізму.
