У центрі розгляду цієї статті — спроба Оскара Бекера, учня Едмунда Гусерля і математика, здійснити феноменологічне обґрунтування класичної і некласичної (Айнштайнової) фізики та фізичного застосування геометрії. Цю спробу Бекер здійснював на ґрунті Гусерлевого ретельного аналізу феноменологічної конституції матеріальної природи (опублікованого в «Ідеях ІІ»), а також його загального методу феноменологічного прояснення наукових понять і положень (викладеного в «Ідеях ІІІ»), які також розглядає автор цієї статті. Метою статті є демонстрація того, як імпліцитні положення фундаментального характеру входять до системи природничонаукового знання і як ці положення піддаються феноменологічному проясненню.