У статті розглядається добре знане поняття «рівність», що виникло за часів античності, насамперед у Платона. За давнини та середньовіччя воно було не дуже помітним, бо чинні тоді порядки трималися на перевазі та ієрархії. Зміни сталися за Нового часу, коли поширювалися товарно-грошові відносини, а з ними й розуміння рівноцінності, що виявляє себе в обміні. Така практика мала вплинути й на будову самого мислення. У Декарта, в його славетному cogito ergo sum можна побачити дещо схоже: щось умовне й лише мислиме відповідає чомусь реальному. Те саме у Геґеля: «що розумне — те дійсне; і що дійсне — те розумне». Ці тези дуже подібні до рівняння, й недаремно математика стає визнаним еталоном у розумінні всього знання. Саме така манера мислення, де щось набуває сенсу в рівновазі до чогось іншого, видається чи не найпершою рисою «раціо». Нарешті, поняття «рівності» позначається й у суспільстві (напр., у гаслах Французької революції: «свобода», «рівність» і «братерство»). Звідси дорівнювання чогось одного й чогось іншого стає суттю всього життя — від купівлі-продажу до дій відповідно до закону або контракту. По ширення цієї практики забезпечували її надійність і безвідмовність. Проте таке домінування принципу «рівності» може створювати й загрози, найперше для природних і традиційних стосунків.
