Поняття метафізики з часів радянської рецепції Маркса та Енґельса вважалось , чужим філософії марксизму. Проте за умов «хрущовської відлиги За чаві 1960-х років назріла метафізична потреба пізнього радянського марксизму. Іманентна критика філософії марксизму залишається проблемним питанням для вітчизняної філософської думки й до сьогодні, поки не з’ясовано останні засади марксистського типу мислення. Критичний пошук граничних засад мислення і буття, виявлення онтології суспільного, заглиблення у філософську теорію вимагає реконструкції автентичних джерел. Звернення до автентичних геґелівських джерелу 1960– 1970-ті роки задавало метафізичну перспективу пошуків «дійсності» як такої.
Низка питань, на які саме намагався відповісти пізній радянський марксизм: якими є поняття людини, її «для себе буття», її суб’єктивність; яка сутність діяльності, яким є або має бути світ, що є буття? Одну з найглибших відповідей на ці питання у рамках пізньої радянської практики марксистської філософії було надано Вадимом Івановим. Міркуючи у традиції так званого діяльнісного підходу, філософ висновує: історичний початок людини та людської історії є «позачасовою особливістю», яка визначає критерії людськості в еволюції між «ще» антропоїдом і «вже» людиною. Іванов ориґінально вибудовує з наявного матеріалу філософію, метафізика якої спирається на припущення суспільнісності як особливого буття людини – останньої засади її смислотворчості та предметних відносин у світі.