Володимир Шинкарук (1928–2001) є знаковою постаттю у становленні післясталінської української філософії. Роль Володимира Шинкарука у духовній ситуації України останніх чотирьох десятиріч можна порівняти зі значущістю творчості українських поетів-шістдесятників. Він зробив вельми помітний внесок у розроблення історико-філософської та гносеологічної проблематики. Проте найголовнішою заслугою В.І. Шинкарука у царині філософії та духовної ситуації доби було започаткування повороту до дослідження філософсько-антропологічної проблематики. Це звернення не лише відкривало нові тематичні горизонти та дозволяло аналізувати буття в усій його об’ємності, а й сприяло ствердженню життєвого оптимізму людини, яка хоче передусім бути, а не мати.
